Така проблема, як радикуліт, широко відома. Одні вважають, що це самостійне захворювання, на думку інших - це просто больовий синдром. Але в будь-якому випадку ця патологія найбільш поширена. Найчастіше вона локалізується в поперековому відділі хребта, але існує також дискогенна і шийно-плечова форма даного захворювання.
Найбільш специфічною формою даного захворювання є саме дискогенний радикуліт. Розвивається він в поперековому і крижовому відділах хребта, але має ряд відмінностей від інших форм цього захворювання.

У чому різниця?
За визначенням радикуліт - це захворювання, при якому відбувається ураження відходять від спинного мозку волокон. Причини і передумови можуть бути самими різними, але в результаті ми отримуємо запалення нервового корінця, що і є причиною появи больових відчуттів.

Дискогенний попереково-крижовий радикуліт має трохи інше походження. У даному випадку запалення має вторинний характер, а основною причиною появи больового синдрому стає компресія нервового корінця. Тому вважається, що більш правильна назва для цього захворювання - радікалгія.

Дане захворювання добре знайоме професійним спортсменам і людям, яким доводиться працювати зі значними вантажами. Під значним навантаженням диск (найчастіше - вже значно ослаблений остеохондрозом) не витримує, через що практично одномоментно з'являється міжхребцева грижа, яка починає тиснути на нервові закінчення. При цьому біль з'являється дуже різка і «нав'язлива», вона може зберігатися досить довгий час.

Трохи відхиляючись від теми - коли заходить мова про те, що «диск випав», то зазвичай мається на увазі саме дискогенний радикуліт. Просто люди (особливо літні) не завжди уявляють собі будову міжхребцевого диска, який в принципі не може «випасти». Хоча раніше і медики дотримувалися схожого погляду на дане захворювання, через що лікування було в деякій мірі «збитковим» - його завданням було усунути біль, ніяких подальших профілактичних процедур не передбачалася.

Як виявляє себе захворювання?
Основний прояв даного захворювання - це, звичайно, больовий синдром, який може супроводжуватися (залежно від розміру грижі) розладами чутливості, руховими розладами і навіть (у важких випадках) порушеннями роботи деяких внутрішніх органів. Дуже часто відбувається зміна сухожильних рефлексів ніг, через сильний біль спостерігаються зміни також до емоційної і поведінкової сферах.

Характерною рисою дискогенного радикуліту є також той факт, що больовий синдром виникає раптово. Зазвичай больові відчуття локалізуються з одного боку тіла, при цьому біль часто іррадіює в ногу (або в обидві ноги, якщо біль з'явився з обох сторін). Цей симптом залежить від того, з яким саме випинанням диска доводиться мати справу.
Зазвичай біль з'являється після серйозного механічного впливу, яке і стає причиною появи міжхребцевої грижі. Найчастіше в якості такого провокуючого фактора виступає підйом важкого вантажу або незручне рух з вантажем в руках. Але в деяких випадках може виявитися достатньо для прояву захворювання забиття попереку, тривалої роботи в зігнутому стані або просто різкого руху. Подібний розвиток подій відбувається в більшості випадків. Іноді ж хвороба вперше проявляє себе після сну, коли людина при згинанні відчуває сильний біль, яка посилюється з кожним рухом.

Як лікувати таке захворювання?
При такому захворюванні, як дискогенний радикуліт, лікування досить традиційне для всіх захворювань хребта. У першу чергу призначається досить тривалий постільний режим (близько тижня). Оскільки при такому захворюванні біль не відступає навіть тоді, коли людина знаходиться в лежачому положенні, то застосовують також нестероїдні протизапальні препарати, які повинні зменшити больовий синдром.

Також часто призначають сечогінні препарати, які повинні допомогти зняти набряк. Все це в комплексі дає можливість людському організму досить швидко адаптуватися до ситуації, що змінилася, тому найчастіше біль починає відступати протягом перших трьох тижнів лікування.
Якщо ж такого поліпшення не відбулося, то доводиться розглядати можливість хірургічного втручання, хоча більшість лікарів вважають за краще перепробувати всі можливі консервативні методи лікування, і тільки потім відправляти пацієнта в операційну. Як показує практика, в більшості випадків з проблемою вдається впоратися досить «щадними» методами.
Слід зазначити, що раніше не приділялося належної уваги повноцінної реабілітації пацієнтів після лікування такого захворювання. Втім, раніше єдиними пропонованими методами були лікувальна фізкультура (на яку у пацієнтів ніколи не вистачало часу) та санаторно-курортне лікування (яке було не надто доступним).

Зараз до цього додався ще ряд інноваційних методів реабілітації (наприклад, кінезітерапія Бубновського), санаторіїв відповідного напряму стало більше. Але, на жаль, досить високі ціни не дають можливості «далеко» піти від традиційного ЛФК, який, при своїй видимій простоті, давно довів свою ефективність.